Аналіз “Слова о полку Ігоревім”

Жанр

У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії (тому це – ліроепічний твір). Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники – як поему. Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.

Автор

Автор поеми невідомий. Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимось із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. За іншою версією, твір написано не раніше кінця XVIII ст. і є майстерною стилізацією під давньоруські часи.

Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).

Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.

«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.

Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):

  • проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;
  • історичне тло створюється у протистоянні ворогу;
  • у центрі боротьби стоїть держава;
  • епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність;
  • з повагою мовиться про родоначальників;
  • герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.

Історична основа

Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.


Композиція

  1.  Вступ (пісня Бояна) – роздуми автора над манерою описування подій.
  2.  Основа частина (кілька оповідань):
    •  виступ Ігорової дружини;
    •  похід;
    •  битви з половцями;
    •  сон і «золоте слово» Святослава;
    • «плач Ярославни»;
    •  втеча Ігоря з полону.
  3. Закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).

Характеристика основних персонажів 

Князь Ігор Святославич. Новгород-сіверський князь Ігор із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов’язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за її свободу: «Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую». Князь Ігор — вірний син Руської землі.

Ігор — безстрашний і рішучий воїн. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: «Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані».

Благородство штовхає Ігоря на допомогу Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодопомога і взаємовиручка: «Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода».

Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:

«Ігор спить, Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить од великого
Дону до малого Дінця».

Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: «Ігоря хороброго полку — не воскресити!» Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.

Князь Всеволод Святославич (брат Ігоря). Всеволод основними рисами характеру нагадує свого брата князя Ігоря. Він є хоробрим, відважним воїном. У битві з половцями зображений як билинний богатир – “буй-тур”. У вирі бою князь забуває про почесті, багатство, золотий батьківський престол у Чернігові, про ласку та пестощі своєї дружини, прекрасної красуні Глібівни. Отже, Всеволод є уособленням бойової відваги й сили.

Князь Святослав (батько Ігоря та Всеволода) Він замальовується як глава всієї Руської держави, який турбується про загальноруські інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту Вітчизни, й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об’єднати руські сили і розгромити половецьке військо. Слава про цю перемогу вийшла далеко за межі Русі. Автор «Слова…» всіляко ідеалізує Святослава, оточує його ореолом слави. Високо підносячи Святослава Київського, перетворюючи його на шанованого патрона всіх руських князів, поет змальовує його як основного виразника загальноруської єдності, як втілення ідеї необхідності спільних дій проти половців. Ця патріотична ідея знайшла найсильніший вияв у «золотому слові» Святослава. Дорікаючи Ігореві і Всеволодові за їх необдуманий вчинок, Святослав сумує з приводу їх поразки, яка завдала багато горя усій Руській землі, скаржиться на те, що князі не хочуть допомагати йому у великій справі захисту рідної землі.

Ярославна (дружина Ігоря, справжнє історичне ім’я – Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла). Ярославна – юна дружина Ігоря, яка, вирядивши в небезпечний похід чоловіка,  з тривогою чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігорового війська, Ярославна тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів. Поразка і полон Ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі.  Ярославна, сумуючи, плаче, мов чайка, вона, якби змогла, полетіла би пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. Тоді б вона, омочивши рукав у Каялі, витерла б «кривавії рани на дужому тілі князя». У відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, Дніпра-Славутича і світлого сонця. Плачучи у Путивлі, Ярославна докоряє вітрові:

 «Чому мечеш ти хановськії стріли
На своїх легесеньких крильцях
На моєї лади воїв?»

Звертаючись до великого Дніпра-Славутича, Ярославна благає його, заступника руських воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море. Звертаючись до сонця, Ярославна і йому, плачучи, докоряє, що воно своїм гарячим промінням немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу.
Ярославна так невимовно страждає, так пристрасно благає сили природи про допомогу, що, здається, вони почули її і відгукнулися:

 «Ігореві князю Бог путь явить
Із землі Половецької
На землю Руськую
К отчому золотому столу».

Поетичний образ Ігорової дружини Ярославни є одним з найпривабливіших жіночих образів світової літератури, а в східнослов’янській є першим за часом створення досконалим художнім образом жінки. Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю і разом з тим патріотизмом, вражає внутрішньою красою, красою вірності.

Поділитися: