“Наталка Полтавка” Іван Котляревський стисло

     І дія 

     З хати виходить Наталка з відрами на коромислі і, підійшовши до річки, співає пісню «Віють вітри, віють буйні», яку закінчує словами: «Петре! Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз…»

До неї підходить возний Тетерваковський, гарно одягнений панок. Він починає освідчуватися Наталці: «Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє—то як його (більше…)

Подробнее

“Земля” Ольга Кобилянська стисло

Недалеко від ріки Серету на Буковині простяглося село Д. Навкруги нього — рівні поля, а із заходу — великий панський ліс. Далеко видніються ще невеликі ліски. Багато господарів їздили на заробітки до сусідньої Молдови, тому хати й подвір’я занедбані. А от хата Докії, дружини заможного господаря Василя Чоп’яка, вигідно виділялася серед сільських хат охайністю, ладом і чистотою, садком та квітником. І все це завдяки господині. Сам господар був алкоголіком, зневажав жінку й бив її, продавав потихеньку свою землю. Докія, відчуваючи, що втрачає щодень сили і здоров’я, вирішує віддати заміж свою молоду єдину доньку Парасинку, щоб бути спокійною за її долю. (більше…)

Подробнее

“Мартин Боруля” Іван Карпенко-Карий стисло

Мартин Боруля, багатий шляхтич, чиншовик (тобто той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові), просить повіреного Трандалєва прочитати документ, де вказано, що “Дворянскоє депутатскоє собраніє” зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і подає на затвердження до Сенату. Тому, каже Боруля, треба ще раз подати в суд на дворянина Красовського, котрий його, “уродзоного шляхтича”, назвав «бидлом», а сина — «телям». Мартин говорить, що не пожаліє ніяких грошей, щоб посадити Красовського в острог (в тюрму).  Трандалєв радий, що знайшов собі таку вигідну роботу, яка ще й прибуток гарний дає: він веде подвійну гру, веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі.  (більше…)

Подробнее

“Кайдашева сім’я” Іван Нечуй-Левицький стисло

І

Недалеко від міста Богуслава, біля річки Росі, розкинулося село Семигори. Воно потонуло у вербах і садках. Під однією горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Одного літнього дня старий Кайдаш сидів у повітці й майстрував: «Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з—під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».  (більше…)

Подробнее

“Мойсей” Іван Франко стисло

Пролог

У пролозі автор звертається до свого «замученого, розбитого» народу, який стоїть на роздоріжжі й не знає, куди йти:

Народе мій, замучений, розбитий, 
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому … заснути я не можу. 
(більше…)

Подробнее

Стислий переказ твору «Максим Гримач» Марко Вовчок

 I частина

Давно це діялось, коли панували в Україні Польща і Московщина. Застави між державами стояли негусто, тому люди часто перевозили Дніпром усякий крам, не сплачуючи мита.

Навпроти Черкас над Дніпром був хутір Максима Гримача. «Такий-то богатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах.       І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорновусий; а веселий, а жартівливий!» Люди його, любили, бо будь-кого з біди виручить. Був Максим удівець, мав двох дочок – дорослу Катрю та меншу Тетяну. Жили вони в батька у розкошах. (більше…)

Подробнее

Афоризми Григорія Сковороди

Любов, дружба, стосунки між людьми

Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа? 

Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.  Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує? 

 Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того – неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене. (більше…)

Подробнее

Переказ “Чорна рада” Пантелеймон Куліш

І

Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак (Петро Шраменко), другий «по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга» (старий Шрам). Видно, що їхали вони здалека. Не доїжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном і веселим, з тих козаків, що збагатилися за десятилітню війну з ляхами.  (більше…)

Подробнее

Докладний переказ “Слова о полку Ігоревім”

1) Заспів 

На початку поеми сказано, що мова буде йти «по билицях нашого часу, а не за вимислом Бояна». (Боян –  невідомий дружинний співець XI ст.) «Боян бо віщій, якщо хотів пісню творити, то розтікався мислю по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами…» Згадував він у своїх піснях «давніх часів усобиці», прославляв старого Ярослава [Мудрого], хороброго Мстислава [брата Ярослава]. Співець накладав пальці на живі струни гусел і вони «князям славу рокотали». Ця розповідь «від [часів] старого Володимира до нинішнього Ігоря, який укріпив ум силою своєю… навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую». (більше…)

Подробнее