«Камінний хрест» Василь Стефаник аналіз

Василь Семенович Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели.

Літературний напрям – експресіонізм. З ім’ям В. Стефаника в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших почуттів душі людини. Ця манера характерна для літературного напряму «експресіонізм». Письменник художньо осмислював певні боки психіки людини, з різних точок зору говорив кількома голосами – від себе, від імені інших персонажів твору. Новеліст майстерно передає переживання особистості через експресивність мовлення. Тому В. Стефаника називають експресіоністом у мистецтві слова.

«Камінний хрест»

Жанр – новела.   За жанровими ознаками – оповідання, але за аналогією до багатьох інших творів письменника його вважають новелою. Сам Стефаник назвав свій твір «студією» (художнім дослідженням внутрішнього світу селянина)

Історія написання: написано під враженнями від масової еміграції галицького селянства за кордон. «Камінний хрест» — єдиний твір Стефаника, цілком присвячений темі еміграції. В основу новели покладено реальний факт: Штефан Дідух (у творі Іван), односелець Стефаника, емігруючи до Канади, ставить на своїй нивці кам’яний хрест (який, до речі, і донині стоїть у Русові). У трагедії героя твору по краплі зібрано горе тисяч емігрантів, долею яких переймався письменник. Не раз проводжаючи на Краківському вокзалі земляків у далеку Америку, Стефаник постійно бачив опухлі від плачу очі, спечені губи, чув захриплі від стогону голоси.

Ідейно-художній зміст. Письменник вказував на основні причини еміграції селян Галичини, зумовленої соціальною несправедливістю, злиденністю та неосвіченістю безправних селян.

Тема: прощання Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з його виїздом до Америки. Письменник уважно досліджує суспільні процеси, які змусили хлібороба залишити рідну землю.

Композиція

Експозиція – перший розділ, що знайомить читача з долею Івана Дідуха (працював виснажливо на кам’янистому горбі, що дістався у спадщину; героя прозвали Іваном Переламаним через те, що праця зігнула його в дугу).

II – VII розділи – епізоди сповіді героя перед сусідами за своє життя, його прощання з односельцями. Усі монологи Івана (як засіб індивідуалізації персонажа) обертаються навколо образу горба, на якому встановив на пам’ять землякам камінний хрест з вибитими іменами.

Образ камінного хреста – символ страдницької долі селянина, який усе життя гірко працював на землі і все одно змушений її залишати, бо вона не спроможна його прогодувати.

Персонажі

Іван Дідух (на прізвисько Переломаний); його дружина Катерина, їх сини, односельці,  кум Михайло.

Центральне місце займає образ Івана Дідуха. Його портретної характеристики у творі немає, проте сказано, що зовнішність його була потворна: він був зігнутий у дугу тяжкою працею. Тому його в селі прозвали Переломаним. Іван – надзвичайно працьовита людина, дуже порядна, хоч і дивакувата, він патріот рідної землі, свого села.

Ось деякі цитати про Івана з твору:

«Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою».

«…де мені, переломаному, до ходів? Я зробок – ціле тіло мозиль, кості дрихлаві, що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш!» (Іван про себе).

«Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб! Не раз, як днинка кінчиласи, а я впаду на ниву та й ревно молюся до бога: господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком (шматком) хліба, а я буду все працювати, хіба бих не міг ні руков, ні ногов кинути…» (Іван зізнається, що все життя тільки тяжко працював).

Про інших персонажів із твору ми не дізнаємося майже нічого. Так, про дружину Івана Катерину сказано лише, що вона «старенька й сухонька», що вона дуже сумувала й багато плакала, бо не хотіла покидати рідну землю.

Поділитися: