“Лісова пісня” Леся Українка аналіз

Справжня ім’я автора – Лариса Петрівна Косач

Жанр: драма-феєрія.

Драма-феєрія (від франц. fee — фея) – один із жанрових різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні (з реального погляду) перетворення. У такій драмі поряд з людьми виступають створені їхньою уявою фантастичні істоти. «Лісова пісня» — нова жанрова форма, створена Лесею Українкою, проблемна філософська драматична поема, де опоетизовано красу людських взаємин: потяг до щастя, силу великого кохання.

Історія написання:

Леся Українка написала цей твір всього лише за три тижні у місті Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. У листі до матері Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з’явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними».

Особливості композиції:

Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох світів: природи й людини. Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі за аналогією до людських. Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року (весна, літо, осінь), із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша.

Завязка: дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну.

Розвиток дії:  З’являється молодиця Килина — втілення бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» — «Того, що в скалі сидить».

Кульмінація: розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство.

Розв’язка: Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі разом із привидом Мавки і поступово замерзає з усмішкою на вустах.


Провідні ідеї та проблематика

Основна думка —світ урятує краса. Краса, яка виявляється у високій, світлій духовності людини, у її гармонії з природою, у жертовній любові й здатності прощати. Така краса очищає й відроджує людину і світ.

Проблематика

  • Людина і природа. Леся Українка розглядає природу як більш гармонізований світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення.
  • Людина і мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спроможність до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета досконалого мистецтва — у його здатності оживляти, робити прекраснішим світ і людину, сіяти в людській душі любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка, і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання.
  • Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує і дає йому шанс духовного відродження. Мавка зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його і жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись».
  • Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, власне, тоді починають жити. Зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до жертовності заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.
  • Трагедія зради самого себе. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ майже кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку. Тобто, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.
  • Самознищення зла. Нещасними матір Лукаша й Килину роблять вони ж самі, їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють усе довкола та їх самих. Усі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони не розживаються, а все бідніють, бо багатство для них — не засіб, а мета.

Характеристика основних персонажів

Головні персонажі:

  1. реальні волинські селянимолодий хлопець Лукаш, його дядько Лев, мати Лукаша, молодиця Килина.
  2. лісове царствоМавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка; другорядні персонажі: Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні.

Основні герої, їх цитатна характеристика

Люди

Лукаш — зовсім молодий хлопець. Його зовнішність та одяг  у творі описано детально: «Дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена… підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має, на голові бриль, на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку».

Він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:

«Л у к а ш Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати… Що ж ти мовчиш? Розгнівалась?

М а в к а Я слухаю тебе… твого кохання…

Л у к а ш Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш…
Я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смійся…»

Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом меркантильної матері й Килини.

Дядько Лукаша – Лев – «уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний… у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня, коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені». Дядько Лев – один із найбільш позитивних персонажів твору серед людей. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Він дбайливо ставиться до лісу, із симпатією – до Мавки та інших лісових істот. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша.

Негативні людські персонажі. Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка сприймає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіла, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти лише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру.

Килина – духовний антипод Мавки, занадто меркантильна й приземлена жінка. Зовнішній вигляд Килини описано детально: «Молода повновида молодиця, у червоній хустці з торочками, у бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій, так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та білими стяжками… намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою». Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу» (тобто багатство й побутові турботи). Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що духовно не перемогла Мавки.

Лісове царство, міфічні істоти:

Лісова дівчина Мавка. Зовнішність Мавки описано досить побіжно: «В ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами…»; «Як дівчина… ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи…»

Без сумніву, це ідеалізований і сильний образ: на шляху до щастя її ніщо не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Лукаш не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.

Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу, з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток («Як вона глядить корів, то більш дають набілу»). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись». Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.

Лісовик – «малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці». Голова духів лісу, оберігає лісовий світ, насторожено й суворо, проте справедливо ставиться до світу людей, застерігає Мавку, щоб вона трималася подалі від цього світу, оскільки знає, що люди загалом підступні та зрадливі.

Перелесник – … «гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима». Це надзвичайно енергійний, жвавий, веселий лісовий хлопець, закоханий у Мавку, він допомагає її у скрутні хвилини, намагається врятувати її життя.

Вороже до світу людей налаштовані представники водного світу – Водяник та Русалка. Водяник – «Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із стулок черепашки. Голос глухий, але дужий». Водяник – це суворий та справедливий дух води, він стежить за порядком та не любить зазіхання з боку чужинців.

Русалка – подруга Мавки, проте в неї зовсім інший характер. Вона заздріслива, підступна та лиха. Заздрить щастю Мавки й мріє погубити її коханого Лукаша, бажає йому смерті. Русалка – легковажна та грайлива: «Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки – один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок».

«Той, що греблі рве» – «молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами». Це жвавий та енергійний водний хлопець з занадто бурхливою та непередбачуваною поведінкою.

Русалка Польова«зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квітки, ромен, березка». Це подруга Мавки з ніжним та лагідним характером. Вона благає Мавку зупинити Лукаша, коли той починає жати пшеницю в полі, таким чином завдаючи болю Русалці Польовій.

«Той, що в скелі сидить» описаний як «страшне Марище», це злий та лихий дух підземелля, який карає неслухняних лісових істот за зраду місцевих законів (так, він ув’язнює Мавку за те, що вона кохалася з людським хлопцем).

Поділитися: