“Мойсей” Іван Франко аналіз

Тема:  Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів — одна з провідних у творчості митця.

Жанр:  За жанром «Мойсей» — філософська поема.

Композиція:  складається з прологу й 20 пісень (роздумів).

Історія створення

 Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело — образ біблійного Мойсея, яку побачив І.Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії.  Пролог був написаний після закінчення поеми, і в ньому поет закликав сучасників і потомків до духовної єдності.

Система римування.

Пролог написано терцинами, які вперше застосував Данте в «Божественній комедії». Це строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба. Перший рядок в терцині римується з третім, а середній — з першим і третім рядком наступної строфи. Виникає своєрідний ланцюг рим: аба, бвб, вгв. Рими у Франковому творі тільки жіночі (з наголосом на передостанньому складі). Терцини звучать урочисто, піднесено, патетично. Якщо пролог написано ямбом, то основну частину – анапестом.

Основна ідея поеми: Поема розкриває глибоку віру поета в невичерпні сили народу, в те, що попри тяжкі поневіряння, український народ матиме щасливе майбутнє.


 Короткий аналіз змісту

 В основу поемі «Мойсей» Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяної землі Палестині. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтується, забуває про Божі заповіді та обіцянки. Датан і Авірон забороняють Мойсееві промовляти до народу, погрожуючи закидати його камінням. Пророк, втративши віру в Божий промисел, карається Богом:

А що ти усумнивсь на момент
Щодо волі моєї,
То, побачивши сю вітчину.
Сам не вступиш до неї.

Але зі смертю Мойсея не вмерли його, ідеї та наміри: Єгошуа, «князь конюхів», продовжує справу пророка і провадить ізраїльтян до обіцяної землі.

Велику увагу при розгляді твору, безперечно; привертає пролог, який, на перший погляд, має цілком віддалену сюжетну тему. І справді, у пролозі І.Франко звертається не до ізраїльського, а до українського народу. За характером вислову пролог поділяється на дві частини: у першій переважають риторичні запитання, які викликають сумніви в державотворчих задатках українського народу, у його гідності та честі. У другій частині сумнів долається, а замість нього з’являється віра і спроможність народу віднайти себе:

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережишся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі.
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Таку ж структуру має і сама поема: ізраїльський народ сумнівається в можливості здобуття обіцяної землі, але зрештою знаходить її. Отже, без прологу поема «Мойсей» сприймалась би зовсім по-іншому, пролог поглиблює зміст твору, надає йому ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний зміст.

 Основні персонажі: Мойсей, його супротивники – Датан та Авірон; Бог – Єгова, Азазель – темний демон пустелі, що спокушає Мойсея; ватажок євреїв Єгошуа.


Коротка характеристика основних персонажів

Головний герой поеми – Мойсей, це сивочолий пророк, його волосся «біле, як сніг», він фізично слабкий через старий вік, проте дуже міцний духовно:

Се Мойсей, позабутий пророк, 
Се дідусь слабосилий,
Що без роду, без стад і жінок
Сам стоїть край могили.

 Все, що мав у життю, він віддав 
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї. 

В образі Мойсея автор наголошує саме на протиставленні фізичної слабкості та духовної величі, краси душі пророка:

Хоч літа його гнуть у каблук 
Із турботами в парі,
То в очах його все щось горить,
Мов дві блискавки в хмарі.
Хоч волосся все біле як сніг,
У старечій оздобі,
То стоять ще ті горді жмутки,
Як два роги на лобі. 

Відданий своєму народові, Мойсей беззавітно його любить і бореться за його визволення, але на хвилину й він засумнівався у своїй вірі. Таким чином, поет показав, що вождь не може мати жодних сумнівів у справедливості обраного ним шляху. У конфлікті з народом — трагедія Мойсея як пророка.

Демон зневіри Азазель (злий дух, що з’являється перед пророком у пустелі) отруює його душу сумнівами, вириває з неї розпачливий крик: «Одурив нас Єгова!» За зневіру цю Мойсей був покараний: він помер на порозі землі своїх предків, побачив її, але не вступив на неї.

На шляху до високої мети Мойсею перешкоджають  Авірон і Датан – дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси. «Лихими демонами громади» зобразив Іван Франко цих ворогів Мойсея. Вони розвінчуються поетом, бо прагнуть відвернути народ від обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана і Авірона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів і угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну сутність їхніх демагогічних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як «найблаженнішого стану».

«Князь конюхів» Єгошуа – новий ватажок єврейського народу після смерті пророка Мойсея, який продовжує його справу, надихає свій народ не здаватися й продовжувати шлях до «обітованої землі».

Поділитися: