Іван Семенович Нечуй-Левицький
(справжнє прізвище – Левицький) – український прозаїк, перекладач. Він увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей.
Особливості творчості:
- у соціально-побутових оповіданнях та повістях відобразив тяжке життя українського народу другої половини XIX ст., показавши життя селянства й заробітчан;
- на відміну від своїх попередників – Г. Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами;
- своєрідна риса стилю І. Нечуя-Левицького – тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів, тонкий гумор.
«Кайдашева сім’я»
(1879)
Жанр: Яскравий зразок реалістичної соціально-побутової повісті, у якій на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються характерні риси вдачі українського народу: його індивідуалізм, прагнення жити окремим, самостійним життям.
Соціально-побутова повість – вид епічного твору, головна увага якого зосереджується на розкритті суперечностей і закономірностей суспільного життя, соціальній зумовленості дій і вчинків персонажів, зображенні їх у побутовому середовищі.
Жанрова специфіка повісті полягає в тому, що зображення повсякденного життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженням, на гумор
Особливості композиції: Розгортання сюжету за принципом нагнітання епізодів, сцен, колізій, завдяки чому виразно окреслюється характер конфлікту. Смислову роль відіграють численні діалоги.
Головна думка повісті: Через показ конкретних буденних ситуацій автор змальовує здрібніння людської душі. Духовна роз’єднаність, спричинена відсутністю прагнення зрозуміти одне одного, – це те лихо, яке отруює кожний день життя і батьків, і їхніх синів та невісток.
Характеристика основних персонажів
Омелько Кайдаш – звичайний селянин. Тяжка праця, панщина підірвали його здоров’я та сили. Зовнішність Омелька описано так: «Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».
Омелько дуже працьовитий, ніколи не сидів без діла, щось завжди майстрував, лагодив. Від своїх синів він також вимагав працьовитості. Але Кайдаш любив випити – це, мабуть, було його найбільшою вадою. Тяжке життя зробило його нервовим та забобонним. Після одруження синів він поступово втрачає батьківську владу над ними, а Карпо навіть підіймає на старого руку. Кайдаш спився до божевілля та втопився, хоча все життя боявся саме такої смерті.
Маруся Кайдашиха – дружина Омелька, мала двох синів. «Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем» Вона сварлива, бездушна жінка. Маруся гарно готувала і замолоду служила у панів покоївкою, «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», також про неї сказано, що «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає» (улеслива, проте лицемірна). Кайдашиха з погордою ставиться до бідніших від себе, любить вихвалятись. Позитивні риси її характеру – це те, що вона працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати і бабуся. Але приватна власність, жадоба до землі зробила її жорстокою, жадібною. Це призводило до частих сварок і розладів у сім’ї, бійок.
Карпо – старший син О. Кайдаша та М. Кайдашихи. Карпо був грубий, неласкавий, сердитий, мовчазний. «Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті». У Карпа складний характер, він впертий, конфліктний, швидкий на розправу.
Мотря – дружина Карпа. Дівчина була із заможної родини, але не вихвалялася на селі. Характер у Мотрі складний: горда, язиката, конфліктна. Узявши шлюб, поринула у тяжкі будні. Зла свекруха звалила на неї всю хатню роботу. Щоденна гризня зробила Мотрю злою, сварливою жінкою. А лютість її не мала меж. Так, вона навіть виколола свекрусі око та не переймалась, а раділа цьому.
Про Мотрю в повісті сказано: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у Спасівку».
Її зовнішність описано докладно: «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю».
Лаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів. Він лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний. Має дуже привабливу зовнішність: «Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».
Хлопець жартівливий, дотепний, веселий. Він у всьому бачить хороше, добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу й грає на сопілці. Але, на жаль, зрештою і Лаврін стає егоїстом, конфлікти у родині змінюють і його характер: стає більш жорстким, конфліктним.
Мелашка – дружина Лавріна. «Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк». Дівчина щира, тиха, спокійна, лагідна, чутлива. Вона тяжко переживала безладдя в родині. Та поступово навіть і тиха й лагідна Мелашка втягується в сварки й бійки, її характер змінюється, стає
більш конфліктним.